За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, найбільш затратною статтею собівартості вирощування озимих культур в Україні у 2025–2026 роках стануть мінеральні добрива.

Навіть за зниження цін на добрива на світових ринках у 2023–2024 роках внутрішні ціни в Україні залишалися і є високими через логістичні обмеження, митні збори, ризики постачання та високу маржу постачальників.

Залежно від регіону, технології вирощування та рівня інтенсифікації становитимуть у середньому близько 30-45% загальних витрат. У деяких регіонах з інтенсивним землеробством — центр та південь України — ця частка може сягати 45–50%, особливо за високих норм внесення NPK у повному обсязі.

Інші статті витрат матимуть значно менші частки. Вартість насіння складатиме 15–20%, засоби захисту рослин (ЗЗР) — 10–15%, паливо та техобслуговування — 10–12%, оренда землі залежно від регіону — 10– 25%. Решта припадатиме на адміністративні та інші витрати.

Якщо аналізувати посівні площі озимих культур в Україні упродовж 2021-2024 років, то прослідковується чітка тенденція до зменшення кількості гектарів під озимим житом та ячменем.

За три роки порівняно з 2021 роком загальне зниження посівних площ під ячменем склало 612,4 тис. га (-56,7 %), а жита — 96,2 тис. га (-57,7 %). Це є наслідком комплексу економічних, кліматичних і логістичних чинників. Основною причиною, на думку науковців Інституту аграрної економіки, є економічна ефективність.

За надскладних умов — виклики війни, високі витрати на виробництво й логістичні обмеження — вітчизняні фермери зосереджують свою увагу на культурах з більш високою рентабельністю: 

  • озима пшениця — базова культура зі стабільним попитом; 
  • озимий ріпак — високодохідний з добре розвинутим експортним ринком.

Озимий ячмінь та жито цим критеріям не відповідають, тому їхні посівні площі систематично скорочуються. І це не тимчасова тенденція, а структурна зміна в аграрному виробництві України.

Найбільші посівні площі озимих культур в Україні зосереджені у центральному, південному та частково східному регіонах країни. Аналіз даних щодо посівних площ у розрізі областей визначає лідерами Одещину, Дніпропетровщину, Миколаївщину, Кіровоградщину та Вінниччину, які традиційно є ядром зернового поясу України і головними експортерами зернових культур.

Важливим при цьому, на думку науковців Інституту аграрної економіки, є сприятливі кліматичні умови. Ці регіони зазвичай мають достатню кількість опадів у осінній період, що сприяє схожості насіння, а також відповідні зимові температури, які є не надто жорсткими, але достатньо низькі для нормального закріплення рослин, особливо пшениці.

Наступний сприятливий чинник — ґрунтовий покрив, який є одним із найродючіших у світі.

Крім того, слід взяти до уваги добре розвинену інфраструктуру. Одеська і Миколаївська області мають вищий рівень механізації та логістики по Україні. І насамкінець — це економічна вигідність. Бізнес вкладає кошти саме в ті регіони, де існує максимальна ймовірність отримати стабільний урожай.

Джерело: AgroPortal